Відкрийте для себе незнайому Донеччину

Джерело: ukurier.gov.ua

Фото з сайту uk.wikipedia.org

Фото з сайту uk.wikipedia.org

Жителі інших регіонів України чи іноземці, побувавши вперше в Донецькій області, часто переживають емоції одного з моряків експедиції Христофора Колумба, який нарешті побачив нову землю, названу в майбутньому Америкою. Тобто кожен з них по-новому відкриває для себе цей край. Не Донеччину як промислову територію, де небо підпирають похмурі терикони вугільних шахт і чорні труби металургійних заводів, а як привабливу для туристів землю з безліччю цікавих історичних, релігійних, екологічних та культурно-пізнавальних маршрутів.

 «Місце надзвичайно красиве й оригінальне»

Чи знали ви, що Святогірськ — найпівнічніше місто Донеччини? А в тих, хто хоч раз побачить мальовничі краєвиди біля річки Сіверський Донець зі стрімкими крейдяними скелями, на яких виблискують золотом бані Святогірського монастиря, воно назавжди закарбується в пам’яті. Тому, піднявшись на крейдяні скелі над Донцем і побачивши довколишню красу, мандрівники починають розуміти, що саме мав на увазі письменник Антон Чехов, який у травні 1887 року залишив в особистому щоденнику запис: «Місце надзвичайно гарне і оригінальне».

Ще одна особливість цієї привабливої місцевості — те, що вона входить до складу Національного природного парку «Святі гори», на території якого  більш як сотня пам’яток історії та об’єктів археології — від палеоліту до середньовіччя.

Симфонія на солоному дні прадавнього моря

Гірницька кліть, легко гойднувшись, стрімко йде донизу, де на глибині 300 метрів на туристів чекають не звичні темні шахтні виробки, а навпаки, сліпучо-білі. Відвідавши місто Соледар Бахмутського району, зможете переконатися, що під землею зберігаються багатющі запаси «білого золота» — солі. Спустившись на цю глибину, ви по суті побуваєте на дні прадавнього Пермського моря, яке котило тут хвилі близько 280 мільйонів років тому. Й опинитеся немов у велетенській сільниці: підлога, стіни, стеля — усе із солі. А у великій залі, висота якої сягає майже 30 метрів — неймовірна акустика і тому тут відбуваються концерти симфонічної музики. Мелодії зачаровують: вони немов стрімко летять угору, а потім повільно опускаються вниз. А ще в соляних виробках облаштовано спелеосанаторій «Соляна симфонія», який одночасно може прийняти на оздоровлення й лікування 100 пацієнтів.

Посидьте на скам’янілому тисячолітньому пеньку

Шанувальники природної екзотики мандрують у пустелю в заокеанському штаті Аризона. А вам, щоб побачити щось подібне, зовсім в інший бік — на Донеччину. Бо таку саму  дивину пропонує заповідник «Дружківський кам’яний ліс» неподалік селища Олексієво-Дружківка Костянтинівського району. У цьому лісі  збереглися скам’янілі прадавні дерева араукарії, які росли у пралісах понад 250 мільйонів років тому. Цікаво, що їхні стовбури наче недавно спиляно, хоч насправді вони були під водою та в землі тисячі років. Потік туристів, які хочуть посидіти на скам’янілих пеньках із пралісів прадавньої минувшини, щороку зростає. Приєднайтеся до них — не пошкодуєте.

Принади зеленого туризму

Про село Олександро-Калинове Костянтинівського району нещодавно дізналася вся країна. Воно стало одним із фіналістів конкурсу «Неймовірні села України 2017 року» й отримало спеціальний приз Посольства Франції в Україні. За збереження навколишнього середовища та біорозмаїття. Сільська громада зуміла перетворити свою малу батьківщину на один з найпривабливіших для туристів об’єктів зеленого туризму. Тут вам насамперед запропонують відвідати музей історії «Довкілля», де зібрано чимало цікавих експонатів — свідків минулого цієї мальовничої території на берегах річки Калинівка. Поблизу села лежить регіональний ландшафтний парк «Клебан-Бик». Його створення — данина історичному минулому, оскільки територія тісно пов’язана з історією Війська Запорозького. На землях козацьких вільностей  у XVII—XVIII століттях стояла козацька застава «Залізна».  Для бажаючих зупинитися й відпочити у сільській місцевості  є  зелена садиба з усіма зручностями.

Кому цілющої енергії?

Заповідник «Кам’яні могили» на межі Донецької й Запорізької областей щороку відвідують понад 15 тисяч туристів. Це — гірська країна в мініатюрі. Вона навдивовижу контрастує з навколишніми степами величною монументальністю. У Заповіднику можна побачити багато природних скульптур і витворів з каменю, які сприймаються як фантазії художників. Є невеликі гроти, мальовничі долини й чимало казкових краєвидів. Саме тут у джерелах виявлено найсмачнішу воду в Приазов’ї. Усе це не тільки зачарує вас, а й збадьорить, зарядить цілющою позитивною енергією.

У стародавні часи ця магічна територія була культовою для наших предків — представників ямної, катакомбної і зрубної культур, які проводили у цій місцині свої язичницькі обряди. За однією з версій істориків, трагічна битва київських дружин з військом монголо-татарської орди на річці Калка 1223 року відбулася на території Заповідника «Кам’яні могили». Тоді до поразки русичів призвела феодальна роздробленість  Київської Русі та небажання кількох князів виступити зі своїм військом однією силою проти ординців. І якщо ви згодні з істориками то не баріться і збирайтеся в дорогу, щоб побачити  колишнє поле цієї битви.

Ейфель — це не лише Париж

А Маріуполь — не тільки море й металургійні гіганти. Саме тут на  Білосарайській косі розташовано найстаріший маяк Північного Приазов’я. Понад 180 років його вогонь вказує кораблям заповітний шлях до берега. Він і нині справно працює, ніколи не давав збою, завжди вчасно подає світловий сигнал.

Усередині будівлі маяка збережено старовинні круті сходи, двері з клеймом, яке свідчить про те, що їх виготовила фірма Ейфеля в Парижі 1882 року. Гості з Франції, які побували тут, були захоплені побаченим і запропонували місцевій владі домогтися внесення маяка до Списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Багато хто знає про київський Будинок вдови, яка плаче, названий так через жіночу маску на фасаді, якою під час дощу стікають струмки води, схожі на сльози. А в Маріуполі є будинок із німфами, що плачуть. Його історія  пов’язана з найвідомішим маріупольським архітектором Віктором Нільсеном, який понад 100 років тому спроєктував у місті споруди-візитівки нинішнього Маріуполя. Багато хто вважає, що цей будинок належав саме родині архітектора, а маскарони у вигляді жіночих голів на будинку схожі обличчям на його дочку, яка померла від тифу. І коли йде дощ, по них стікають сльози.

Один із символів міста —  колишня водонапірна башта, яка стала нині простором Vezha Creative Space і де є туристський центр, коворкінг, зал для лекцій і виставок, а також оглядовий майданчик, з якого відкривається чудова панорама всього міста. А завершити подорож можна біля будинку Гампера — найзнаменитішого старого маєтку Маріуполя. У ньому на межі ХІХ—ХХ століть проживав Сергій Гампер, який багато зробив для міста як високоосвічений лікар та громадський діяч. До будинку веде крутий узвіз, який  закінчується біля моря.

Детальніше про згадані та інші привабливі туристські маршрути Донеччини можна дізнатися в управлінні культури і туризму Донецької обласної державної адміністрації за адресою:

м. Краматорськ, вул. Ювілейна, б. 24. Тел. +380(095)729-53-43.

E-mail: kul.d@dn.gov.ua. Вебсторінка: http://cultdon.in.ua/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *